Не друзі, а вороги

Миф про ‘справжню суперництво’

Давайте зрозуміємо одне: Ливерпуль і Манчестер Сіті — не душевні товариші. Вони навіть не «приязненнi вороги» — це повноціннi суперники з десятилітньою вартовим історичним узором, сплетеним з травмою, виламуванням і жорстокою іронією. Та так звана «взаємна повага»? Це чистий Голлівудський сценарій.

Коли дружба була лише виставою

Пам’ятаєте, як фанати почали говорити «ми поважаємо один одного» після першого титулу Сьєтї пiд Гвардьоло? Моє реакцiя була… буквально крутити очима настiльки сильно, що я побачив зорi.

Тодi? Ненависть була реальною. Фанати кинули банки в тунелi Анфieldу пiд час дербi. Коментатори називали Клоппа «засмученим старим чолов’ягом». І давайте не забуватимемо про тих перших днiв, коли фанати Сьєтї лаштували хорове сприйняття: «Вам н mai непотрiбно переможати!» — водночас носячи майки з написом «Ми краще вас».

А тепер раптом? Ми всi притворюємося, що все любов?

Нема.

Кровний шлейф суперництва все ще святим

Подумайте: промах Джеррарда у Анфieldовому матчI був не просто невдачею — це символ того, як цей епохальний час руйнувався пoд тиском нового потужного силового блоку. А потiм 2019-й: Сьєтї перемогли на один очко, коли Ливерпуль програв свої останнI матчи проти Тоттенгема жахливим чином.

Цей один пункт? Це не просто математика — це емоцionalна обчислювання. Нож у зав’язцях чисел.

І давайте не почнемо про те, як медii Мерсайду ставили Халандa як космополitично-зловещого героя на святкування його першого сезону з 36 голами — так само без жодного сумлительностe.

Це не гармон iя. Це ескалацIя.

Чому ми притворямось мирним?

Тому що сучасний футбол потребує чистих історii для спонсорiv i алгоритмiv стримингu. Тому ми отримуємо примусовий посмiх пoсилачeниx матчIв, де гравцI майже не дивляться один на одного на камерI. Прес називає це «повагoю». Я називаю це режимом виживання.

Але ось правда, яку навряд хто смикне голосно: Чим нейтральнїшими стають взаєминии, тим глибше за поверхнею лежить презирство. Це начебто двох майстер-бойовикiv кивающих перед поверненням у бой — бо знають: наступного разу вони уже не будуть триматися назад.

Чи є вони друзями?

НІ. Не друзями. Не союзниками. Не партнерами у мирному спробуванню… просто опонентами у декадному танцI, де нинешньому нема намаганий програтися… чи гординню. The only thing these clubs have in common is their desire to beat each other.