Шостий гравець: ціна забутості

Шостий гравець — це історія, а не стат

Я раніше працював на Уолл-Стрит. Зараз сиджу біля лавки, спостерігаючи за хлопцем, якого ніхто не пам’ятає — «шостий гравець», що грає 12 хвилин і зникає до перерви. Раніше його мали «клеєм». Зараз? Він — післядумка.

Тренери набирають таланти як складський запас. Вони бачать у ньому не людину — лише клітинку в електронній таблиці, яку треба видалити. Система не цікава, чи він заробляє 18 очок з лавки; їй важливо, чи його контракт пасує модель.

Реальна ціна забутості

Я спостерігав за хлопцем з Квїнз, якого обмІняли минулого сезон — не через невдачу, а через те, що його голос не пасував алгоритму. Тебi треба харизма для виживання — потрiбна пiдпорядкованiсть. Його наполегливiсть не вимiряється у свiтлах — вона вимiряється у тишi.

NBA не формує ротацiї з серцем; вона формує їх з KPI.

Хто має право говорити?

Ми називаємо їх «рольовими гравцями». Але хто пише своїй сценарий? Коли ми перестали питати: чи «кориснiсть» означає «видимость»? Коли ми рiшили, що «пasilуватися» означає замовкатися?

Це не про баскетбол. Це про того, кого стирають, щоб алгоритм працював гладше. Ти думаеш, що дивишся на ігри. Ти справді дивишся на привидiннях у формах.